Чернечий Дім

Св. Антонія з Падуї

13 червня 2010 року в храмі святого Антонія з Падуї, що у м.Гусятин на Тернопільщині святкуватимуть чотирьохсотріччя.

Варто тільки уявити, що вже стільки років ця святиня веде людей до Бога, будує сходинки до неба кожному, хто туди приходить.

Тільки глянеш на цей величезний та величний костел і здається, що його не зламають віки, як в зовнішньому так і в духовному стані. Він був, є і буде домом Божим та рідним для всіх людей, які хоча б раз побували там на Службі чи на молитві. Тут знаходиш той спокій, якого так бракує за його стінами. Довголітніми, кремезними стінами, які ніби відділяють навколишній світ від світу духовного, світу любові…

Історія храму починалася ще в далекому 1610 році. А саме 31 січня 1610 року Валентин Олександр Каліновські братам францисканцям, побудований ним у Гусятині малий, дерев'яний храм та монастир. Півроку пізніше, 18 червня, дарує їм фундаторський акт, фундацію прийняв провінціал Бонавентура Кржецєк. Брати відразу ж взялися за будівництво кам'яного костелу та монастиря. 12 грудня 1625 року в монастирі оселилося 12 братів. Монастир отримав титул конвента. Тоді ж було закінчено й будівництво барочного костелу середнього розміру. Двоповерхова споруда монастиря примикала до храму. У 1645 році мешкало тут 20 братів. Брати заснували в місті два братства: св.Франциска та св. Анни. Це тільки початок-народження храму.

За всі роки існування храму та монастиря сталося чимало подій, докладніше про які можна дізнатися на сайті францисканців www.husiatyn.ofm.org.ua

І ось зараз 2010 рік. Старезний, але сильний храм, переживши війну, наругу, катування, зараз розцвів. Розцівів тому, що все більше людей його відвідують. Парафія храму св. Антонія зростає. Особливо багато молоді на Богослужіннях. Так, костел потребує реставрації ззовні та всередині, але духовно він вже реставрований – щирою молитвою, добрими священниками, дитячим сміхом, незламністю віри, відданістю парафіян, небайдужістю молоді.

Впевнена, що ще не одну сотню років храм св.Антонія буде символом віри та перлиною духовності для нас. Але поки йому 400 років. Двері храму завжди відчинені для людей та завжди відкриті для сердець.

Кремезний в сивині віків

Величний славний тут у сьогоденні

Від Бога ласки сходять там щоденно

Єднання старших, молодих, дітей, батьків.

Незламний, вічний, сильний, як і віра

Духовності перлина в нашім краї

Де істину знаходять, хто шукає

Мир та добро! А на вустах молитва щира.

Із дня у день у храмі хвалять Бога

400… Як пів тисячоліття

Через роки, через усі століття

Як рідний дім та як духовна допомога.

В костелі бернардинців час спинився,

Хоча років немало перейшло

У холод навіть відчуваєш тут тепло

Навіки францисканський дух в нім оселився.

400… Відлунням чую слово.

Старезний. Височіє над Збручем.

Незламний в вірі та нездоланий мечем

З минулого і до сьогодні у любові.

Це місце, де знаходимо ми Бога,

Де сіють спокій, мир, добро в серця,

Де кожен подих повний віри відчуття,

Де кожне слово – істинна дорога.

У храмі на молитві ми єдині,

Антонія святого почитаєм,

На Господа Ісуса уповаєм,

Через століття несемо молитви спільні.

400… Для когось все життя,

Для когось тільки спомин незбагненний,

Для когось просто скарб неоціненний,

Для поколінь, як двері в майбуття.

Величний, сильний, світлий, височезний.

Святиня Господа, Його незмірне диво.

Наш храм живе і ми у нім щасливі.

Будь Господи завжди благословенний!

Ліля Боднар